А це моя друга, а можливо, навіть і перша іпостась – література.
Тут я романіст і поет Хуан Мірамар – нащадок іспанських конкістадорів. Придумав я собі таку біографію:
Хуан Мірамар – нащадок іспанських іммігрантів. Його дід, Орасіо Мірамар, іммігрував в СРСР в тридцятих роках, після поразки республіканців.
Хуан Мірамар закінчив Інститут військових перекладачів. Проходив службу в Африці і на Близькому Сході. На даний момент мешкає в Москві.
Дещо з цього – правда, дещо – ні. Живу я, наприклад, в Києві.
А зветься наше місто – Федір-
Кузьмицьк
…а раніше ім`я йому було
Північні Склади,
а ще раніше – Москва.
Тетяна Толстая, «Кись»
1. РУДАКІ
Рудакі вийшов з підвалу, коли четверте сонце вже майже зайшло. Стало вже доволі прохолодно і, зупинившись перед дверима, він щільніше закутав шию шарфом і вже навіть збирався підняти комірець плаща, але потім передумав і тільки дещо поправив рюкзак.
Четверте сонце цілий день ходило близько до горизонту, а зараз, перед заходом, здавалося, просто перекочувалося по землі як куля, визираючи із-за стін. Він глибоко вдихнув холодне повітря…
Так починається мій перший роман «Декілька днів після кінця світу». Це роман про людей, які пережили катастрофу, крах звичайної системи життя, звичного порядку речей… Всі, кому за тридцять, зрозуміють, прочитавши цей роман, що це про них.
Штаб Південно-Східної групи військ розміщався в колишньому поліцейському управлінні Островів, трьохповерховій будівлі чотирнадцятого століття, яка була розташована поруч з Верхніми садами. Колись в ній був оберж іспанських лицарів і над входом зберігся їхній герб з єдинорогом, а збоку від широких сходів, які вели до високих кованих вхідних дверей, був витончений мармуровий фонтан теж з головою єдинорога – біля цього фонтану солдати полюбляли фотографуватися, не дивлячись на сувору заборону.
Зараз, вночі ані герб, ані фонтан не можна було роздивитися – будівля вимальовувалася суцільним темним кубом на фоні неба, яке вже починало світліти. Біля дверей, ледь освітлених тьмяною лампочкою, стояли вартові. Швидко глянувши на посвідчення, один із них – товстий негр, сказав:
- Evening, Russians! Welcome on board.
Зазвичай в таких випадках Аріель обов`язково говорив, що вони зовсім не Russians, а навпаки – Ukrainians, але зараз чомусь промовчав, чи то репліка Хосе на нього подіяла, чи збирався він, готуючись до зустрічі з начальством.
А це з другого роману «Таємний співробітник»; він про військових перекладачів. Антураж там фантастичний, але будь-який перекладач чи просто розумна людина, прочитавши цей роман, зрозуміє, що не в антуражі справа. У будь-якому випадку, я хотів, щоб цей роман був про дещо більше, ніж про Союз Правовірних і Християнську коаліцію…
Третій мій роман – «Особистий час» – про час, який у кожно
го із нас свій власний, «особистий», про безумця, якому вдається проникати в минуле, де йому добре, а в сьогоденні погано…
Ось декілька рядків з цього роману.
– Я завжди щось вигадую, - говорив між іншим Хіромант, – коли брата купаю. Лежить він у ванній, бульбашки пускає, а я придумую і з Людиною раджусь. Приходить вона завжди до мене, Людина, коли я брата купаю, – стане біля дверей і стоїть, не говорить нічого, тільки киває інколи на мої слова і я розумію тоді, що правильно думаю.
– Що за людина? – запитав Рудакі.
– Його не можна нашою мовою описати, просто Людина – стоїть та слухає, – відповів Хіромант і продовжив, – І ось вчора розповів я йому про ковчег реінкарнації і він кивнув – правильно, значить, я придумав. А річ це проста, – він дістав із кишені пальто аркуш і протягнув Рудакі, – Ось, подивись.
Рудакі взяв аркуш, подивився на малюнок:
– Схоже на труну.
– А це труна і є, – сказав Хіромант, – ти ось подумай, чому людей в труні ховають. А до мене дійшло: тому що труна – це ковчег реінкарнації і є, в ньому людина в майбутнє відправляється, в інше своє життя. Це машина така, транспортний засіб, розумієш?
Останній мій опублікований роман називається «Лев Іудеї».
Він не про левів і не про Іудею, хоча і про це там є – він про страшну хворобу людства – фашизм, коли людей розділяють за мовою, кольором шкіри, формою черепа чи за віком.
У цій же книзі є, на мій погляд, смішні розповіді про перекладачів: «Стамбульські оповідання».
Деякі критики з «американізованим» світосприйняттям говорять, що мої романи – це фентезі (не знаю як пишеться). «Не сперечайся з дурнем», – говорив класик. Воістину.
А тепер, дорогі друзі, я запрошую Вас зануритися в екзотичний світ мого нового роману «Найманець» про російських військових у глибинах Чорної Африки.
Зараз я пишу роман із умовною назвою «Часова петля»; згодом він також з`явиться на цьому сайті.
